Veni, vidi, vici

А я ще досі чогось чекаю. Не знаю, чого, не знаю від кого. Просто перебуваю в очікуванні певних змін, адже так, як зараз, бути не може завжди. Ну і це, безперечно, тішить.
Живу, споглядаючи, як за вікном день змінює ніч, а сонце місяць. От незабаром прийде весна,  від неї я теж чогось чекаю. Нових вражень, емоцій, подій. Чекаю, чекаю, чекаю..

Напрошується висновок, що замість того, щоб чекати, треба щось робити самій. Але зараз мені важливо саме дочекатися, бо все, що треба, я вже зробила. Майже зцілилася, практично стала на ноги. Не вистачає останнього штриха, який десь забарився. Якось здалося, що я вже його побачила, та він щось не поспішає...

І ще одна думка, не до цього, просто крутиться в голові давно.

Чоловік має бути чоловіком. Прийшов, побачив, переміг. Підступив, обійняв і поцілував. А не розводити демагогію у спілкуванні он-лайн. Це ознака невпевнених чоловіків. І навіть коли здається, що жінка цього не хоче, треба брати її на абордаж. Це вчинок. Це викликає захоплення і повагу. Бо навіть сильна жінка хоче відчувати себе слабкою. Менше слів, більше вчинків і ми ваші :)