Які дивні часом бувають люди. Вриваються до тебе в серце, в
душу, в життя, змушують перелаштуватися і прив’язатися, а потім в одну мить
просто йдуть далі. Так наче ти транзитна станція, перевалочний пункт. Ще й не
прибирають за собою, так що ти мусиш час від часу натикатися на якісь залишені
дрібниці, що болюче впиваються в тебе, як шматочки розбитого скла. Їм байдуже,
вони пішли далі, а ти сиди і спостерігай за тим як з тебе по краплині витікає
найдорожче, найвразливіше і найбеззахисніше.
Сумно бути лише епізодом на чиємусь шляху. Хочеться стати
для когось пунктом призначення.
Немає коментарів:
Дописати коментар